Невидимі

До мене підійшов чоловік. Щоб подивитися на нього, мені довелося підняти голову. Він був набагато вищий за мене, стрункий, добре побудований і прямий як струна. 

- Хто ви і що ви тут робите? - запитав він. Було видно, що моєму візиту він не зрадів. Хоч я й намагався не заважати, я якось порушував безпечний простір для зібраних людей.

- Я журналіст. Пишу статтю про цю ініціативу, - пояснив я. Обличчя мого співрозмовника пом'якшало.

- Будь ласка, пишіть про це місце позитивно. Це щось, що потрібно всім. І їх немає більше в цьому районі. Я пропрацював 25 років у правоохоронних органах. У певний момент моя доля відвернулася від мене. Правда, інколи досить лише миті - сказав чоловік. Він взяв одноразову тарілку зі столу і наклав собі кусень пирога. 

Декілька людей слухали нашу розмову. Дивлячись на зібраних, я подумав, що в минулому ніхто не передбачав, що буде коли-небудь в такому місці.

- Життя пише різні сценарії. Ніколи не знаєш, що принесе - сказав мій співрозмовник, наче читаючи мої думки. Більшість присутніх кивнули головами. Кожна особа в цьому місці мала свою власну історію.

Потребуючі з Брвінова

Я стояв у павільйоні на ринку в Брвінові, де щонеділі асоціація "За межами" годує бездомних безкоштовним супом. Крім того, гості можуть розраховувати на гарячий напій та шматок пирога. Проте, насправді вони приходять сюди за відчуттям безпеки і розуміння. Відчути, що вони важливі для когось. У повсякденному житті люди зазвичай відвертають погляд від них. Прикидаються, ніби їх немає. Бездомні стають невидимими.

Беата, жителька Брвінова, вирішила підтримати ініціативу асоціації цього дня.

- Завжди купую надто багато їжі. Замість одної пачки макаронів, я беру дві або навіть три. Потім продукти, що залишились стоять у моїх шафках і просто псуються. Тому я вирішила поділитися з тими, кому це потрібно,- сказала жінка і посміхнулася. Її посмішка зникла, коли в приміщенні почали з'являтися гості.

- Я знаю цих людей! - вона вигукнула налякано. - З цим чоловіком ми вчилися в початковій школі. А цей колись був моїм сусідом. Я живу в Брвінові вже багато років і, в основному, всіх впізнаю з виду. Я не знала, що вони безпритульні,- додала вона.

Швидко виявилося, що крісел у приміщенні не вистачає для всіх. Декому довелося зачекати на їжу. Інші вийшли перед павільйон і сіли, щоб поїсти на прилеглих лавках.

- Практично щотижня з'являються нові обличчя,- зауважила одна з членів асоціації.

Особи, які прийшли в місце, де роздавали їжу, самі організували чергу та спосіб подачі супу. Разом сіли за стіл і розпочали прийом їжі. Трапезу супроводжували розмови та сміх.

- Вони створюють свою власну спільноту. У багатьох немає телефонів, але я завжди можу зв'язатися з ними. Вони передають один одному інформацію, навідують одне одного та піклуються один про одного,- сказала мені Єва Голембєвська, одна з засновників асоціації.

Допомога потребуючим

Невдовзі серед відвідувачів з'явилися невеликі напруження. Дві жінки розплакалися. Члени асоціації пішли поговорити з конфліктуючими сторонами.

- Вони насправді дуже хороші люди. Цінні. Проте деякі з них просто емоційно нестійкі. Вони не вміють вирішувати прості конфлікти або соціальні завдання. Добре, що тут іноді виникають невеликі конфлікти. Вони навчаються, як вести себе в таких ситуаціях,- пояснила мені Єва.

Перш ніж було засновано асоціацію, Єва разом з декількома іншими особами за нагоди почали допомагати бездомним у Брвінові. Вони хотіли переконатися, наскільки їхня діяльність є потрібною. Реакція місцевих мешканців перевищила їхні очікування.

- Я не очікувала такого інтересу. Як бачите, сьогодні вже немає вільного місця в павільйоні. Зараз це невелика проблема, але я не знаю, як ми справимося взимку. Ми гостинно користуємося Громадським Центром Інтеграції Мешканців, але він вже для нас замалий. Я б хотіла знайти щось більше. Простір, який мої підопічні могли б вважати "нашим місцем",- додала Єва.

Члени асоціації "За межами" намагаються допомагати безпритульним людям в різні способи. Суп - це не лише гарячий обід. В першу чергу це можливість зустрітися. Поговорити з людьми, які не судять. Важлива подія, на яку чекають і яка допомагає боротися з повсякденністю.

- Зараз ми маємо двох підопічних, яким ми допомагаємо, якщо так можна сказати, з медичними питаннями. Один чоловік, завдяки нашій допомозі, нещодавно переніс операцію на одне око, на яке практично не бачив. Зараз нас чекають контрольні візити до лікаря, а потім операція на інше око. Інший пан втратив у пожежі всю медичну документацію. Ми намагаємося відновити її, щоб він міг подати заяву на допомогу. В черзі вже є наступна особа, але їй доведеться трохи почекати. Ми намагаємося вирішувати все по черзі,- сказала Єва.

Члени асоціації визнають, що їхні підопічні потребують різноманітної допомоги. Часто вони характеризують їх як "загублених". Вирішення багатьох питань здається їм навіть неможливим. Це стосується справ, які для інших можуть здатися простими, таких як відвідування лікаря або організація в урядових установах. Тому вони потребують допомоги.

- Я б хотіла знайти якогось юриста, який міг би підтримати нас своїм знанням. А в майбутньому я мрію про відкриття справжнього центру в Брвінові для моїх підопічних,-  розповіла Єва.

Невидимі

У повсякденному житті більшість з нас не цікавиться бездомними. У Брвінові є кілька порожніх будівель, в яких проживають люди з кризами. Містяни, зазвичай, не забивають собі цим голови. Якщо ми вже починаємо думати про них з якоїсь причини, то дуже легко засуджуємо.

- Цей чоловік працював у великій компанії протягом багатьох років. Нажаль, на чорно. Ідучи на роботу, він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Пошкодив ногу. Потрібна була операція, перебування в лікарні і потім реабілітація. Він втратив роботу. Квартиру, яку він орендував, зайняла інша людина. Він опинився в фінансовій скруті. Здоров'я також ускладнило його адаптацію до нової реальності. Це лише одна з десятків історій. Багато з них пов'язані з трагедіями або сімейними проблемами,- додає Єва.

Радий, що взяв участь у ініціативі асоціації. Недільний візит змусив мене задуматися. Можливо, варто розглянути, що повинно трапитися в нашому житті, щоб і ми самі стали "загубленими", як підопічні асоціації. Чи ми справді можемо бути впевнені, що ніколи нічого такого не станеться з нами? Що це не ми станемо невидимими для суспільства?